Ймовірно, для вас не буде великим сюрпризом, що мене не дуже турбує шкільна успішність ваших дітей. Я бажаю їм усього найкращого і хочу, щоб у них все було добре. Але, як ви не турбуєтеся про оцінки моїх дітей, так і я не турбуюся про ваших, бо ви не присвячуєте своє життя моїм дітям, а я — вашим.
Я також не страждаю безсонням через те, що ваш керівник думає про проект, у якому ви брали участь минулого тижня. Якщо ви попросите мене помолитися про це, я зроблю це, але будьте певні, що вже через 10 хвилин я забуду про це. Але ви цього не зробите, тому що ви набагато більше віддані своїй роботі, ніж я.
Більшість із нас думає про тривогу, як про емоції, яка природним чином виникає через невизначеність у житті, але Ісус каже, що вона тісно пов’язана з нашими найглибшими бажаннями. Ми найбільше турбуємося про те, чому ми присвячені (наприклад, про наших дітей і нашу кар’єру), тому Ісус говорить про занепокоєння, кидаючи виклик тому, чому ми найбільше присвячуємо себе: „Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні“ (Матея 6:24).
Ісус знає, що якщо ви віддані грошам, то це те, про що ви будете турбуватися. Якщо ви думаєте, що гроші є невід’ємним компонентом „достойного життя“, тоді ви будете увесь час турбуватися про них — про те, щоб отримати їх, зберегти і не втратити. Не має значення, багато у вас грошей чи ні. Відданість — це не стільки про те, що ми отримали, скільки про те, чого ми хочемо.
Ісус задає низку питань, які кидають виклик нашій відданості грошам. Він каже: „Ось чому кажу вам: Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більш – їжі, тіло – не більш одежі. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться“ (Матея 6:25, 33).
Іншими словами, чи дійсно гроші визначають хороше життя? Справа не в тому, що ми не повинні відкладати на майбутнє чи не купувати хороші речі для себе — просто наше головне посвячення, наша головна турбота повинна полягати в тому, щоб догодити Богові.
Занепокоєння недооцінює Бога, тому що воно підносить отримання інших речей як найважливішу складову доброго життя. А це більше, ніж просто заробити багато грошей, це більше, ніж просто вибрати професію, успішно виховувати дітей і знайти потрібну людину, з якою можна провести життя. Це передовсім ходити з Богом і дати Йому можливість надати все, що вам потрібно.
Коли мова йде про гроші, виховання дітей, шлюб, освіту, кар’єру й будь-які інші речі, про які ми турбуємося, Бог не говорить нам сидіти, склавши руки, і нічого не робити. Він каже, що нам потрібно робити те, що ми можемо — в слухняності Богу і в міру своїх можливостей — і довіряти Його результатами.
Занепокоєння недооцінює Господа, і воно також применшує в наших очах те, що Він думає про нас.
Після того, як Ісус каже нам задуматися про те, наскільки добре Бог піклується про птахів, Він говорить: „Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші?“ (Матея 6:26). І після розмови про те, наскільки прекрасними Бог створив квіти, Ісус говорить: „І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні?“ (Матея 6:30).
Це аргумент від меншого до більшого: якщо Бог піклується про птахів і кольорах, то, без сумніву, Він піклується про вас! Хіба з творіння не очевидно, що ми служимо доброму, благому Отцю, який любить благословляти і сприяти нам?
В одному з інших Євангелій, де Ісус вчить про подібне, Він також наводить аргументи і від більшого до меншого. Він каже: „Не бійсь, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство“ (Луки 12:32). Наскільки Він благоволив віддати нам Царство? В достатній мірі, щоб послати Ісуса на хрест. Якщо Бог любив вас настільки, щоб віддати Ісуса за вас, чи буде Він нехтувати вашими повсякденними потребами? „Глянь! Я записав тебе в себе на долонях, мури твої завжди передо мною.“ (Ісаї 49:16). „Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього?“ (Римлян 8:32)
Безсумнівно, якщо Бог піклується про нас так сильно, що послав Сина на хрест, ми можемо довірити Йому наші рахунки, відносини, здоров’я і майбутнє наших сімей.
Занепокоєння говорить, що Бог здатний взяти вас на небеса, але не в змозі впоратися з вашими проблемами на землі. Воно говорить, що Бог добрий в питанні вічності, але недостатній для сьогодення. Воно шепоче, що Бог врятував вас із прокляття, але не пропрацює деталі вашого життя. Тривога глумиться над обіцянками Бога.
Ось чому Ісус говорить, що це „язичники“ турбуються про все це: „Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне“ (Матея 6:32). Підпорядкування занепокоєнню змушує вас вести себе як атеїст чи, в кращому випадку, як один із язичників. Але Ісус нагадує, що, навпаки, у нас є Небесний Татусь, який піклується про нас більше, ніж ви дбаєте про своїх дітей, і Він не нехтує вами, як і ви однією із ваших дітей. Він не примхливий і не далекий, але простягає до нас Свою незмінну любов з вічності в минулому в прийдешню вічність. Він завжди був і завжди буде, і він більш присвячений нашому благу, ніж ми могли коли-небудь сподіватися або уявити .
Переклад і адаптація Наталії ПАВЛИШИН
Добрий матеріал, вкралися механічні, певно, помилки. Є добрий спосіб себе перевірити – дати комусь почитати, або відкласти на деякий час, бо людина звикає до свого тексту, і може не побачити якихось нестикувань. Та повернемось до матеріалу. Проблема у багатьох не в тому, що людина сумнівається чи боїться, свідомо чи несвідомо, що її проблеми не вирішаться, не вирішуються, а тому переживає. На жаль, такі думки лізуть самі, і відігнати їх дуже важко. В залежности від людини, можуть нею заволодіти вщерть. Навіть можуть лізти, коли людина, здається, готова сприйняти будь-який розв’язок своєї проблеми. І важко знайти зрозумілий, відчутно-зрозумілий спосіб, як це поборювати. Певно тому, що люди, що вчать з проповідальниць і катедр, самі мають, якщо мають, дуже малий досвід у цьому. Ап. Петро спав перед стратою (Ді.12:1-6), що, безперечно, говорить про велику його віру, довіру до Бога, та готовність скласти голову. Багато б християн хотіли б мати бодай гірчичне зерно від такої віри, але мало є науки, як її досягти.